otwarcie 31.03 godz. 19:00
wystawa czynna do 30.04.2022

Катерина Лисовенко - Cади скорботи

відкриття: 31.03 год. 19:00
Виставка відкрита до 30 квітня 2022 року

Katastrofa nie ma przeszłości ani przyszłości, to nieustanne brzęczenie ziemi pod stopami, brzęczenie tuneli, których nie widać w czasie pokoju - są ciągle blisko, są pod zrujnowanymi cmentarzami ludzi, którzy już tu nie mieszkają, pod domami, które wyglądają tak samo w połowie Europy, na starych fotografiach, w nieobecnościach, wiele przypadków, myśli i rzeczy, które się nie zdarzyły.

Katastrofa znowu wychodzi na powierzchnię, wtedy wszystko ląduje w tunelu wykopanym narzędziami masowego mordu w I i II wojnie światowej, z równymi ścianami, wyszczerbieniami od pocisków i koparek, w tym tunelu nie ma czasu, lub jest on najszybszy we wszechświecie, niewiarygodnie szybka przemiana żywego w martwe, na olbrzymią skalę.
Dźwięki pomników zwycięstwa i rytuałów zagłuszają brzęczenie ziemi, ale nie zagłuszają one brzęczenia tego, czego nie wzięto pod uwagę i nie wydarzyło się, raczej przyspieszają swoim ogromnym ciężarem, niszcząc cienką warstwę ziemi, która oddziela życie od nie-życia.

Katastrofa to wehikuł czasu lub czwarty wymiar, z szerokim-szerokim czarnym tunelem niewyjaśnionych, wyjaśnionych i zapomnianych, wyjaśnionych i wymyślonych.

W tym tunelu ludzie wykopywali małe boczne przejścia, z krzywymi małymi ścianami, nie takimi jak tunel przemysłowego mordu, tu na ścianach widać odciski dłoni, zapiski, drobiazgi, jak w jaskiniowych celach starców pustelników w Ławrze Peczerskiej, jak przestrzeń wojny, w której swoimi rękami wiercą Stas Turina, Katya Libkind, Asya Bazdyreva, Daniil Zadorozhny, Zhenya Belorusets, Oleksiy Kuchansky, Nastya Teor i wielu innych.
Paul Celan, Marc Chagall, Anna Frank wiercili te cele jak małe kryjówki, z braku czasu w przemysłowym tunelu, można posiedzieć obok świętego lub świętej i położyć rękę na relikwiach, aby wymyślić przestrzeń życia w śmierci, wymyślić coś, czego śmierć zabrać nie może, coś, aby móc ten tunel zamknąć, bo z każdym mijającym stuleciem się poszerza i grozi zniszczeniem wszystkiego prócz siebie.

Kateryna Lysovenko (ur. 1989 w Kijowie). Otrzymała klasyczną edukację artystyczną w odeskiej Szkole Artystycznej im. M.B. Grekova, następnie w NAOMA (Narodowej Akademii Sztuki i Architektury) w Kijowie. Jej język artystyczny wywodzi się z tradycji socrealizmu, którą twórczo przekształciła w procesie aktywnego przemyślenia kontekstu. W swojej praktyce artystka bada tematy władzy i ideologii, a także stanu przejścia pomiędzy czasami - od radzieckiego do nowoczesnego.
W jej pracach często pojawia się obraz ofiary, bez względu na wybrany przez artystkę temat, a także kwestie dominacji akademii sztuki, prawicowej przemocy, ucisku religijnego czy molestowania. Wystawa w galerii BWA jest wynikiem pobytu rezydencyjnego artystki i bezpośrednią reakcją na napaść Rosji na Ukrainę.

poniżej przekład na język ukraiński
переклад українською мовою нище

У катастрофи немає минулого і майбутнього, це постійне гудіння землі під ногами, гудіння тунелів, які неможливо побачити в мирний час, вони постійно поряд, вони під зруйнованими кладовищами народу, який тут більше не живе, під будинками, що однаково виглядають у половині Європи,
у старих фотографіях і відсутностях, безлічі справ, думок і речей, які не сталися.

Катастрофа знову виходить на поверхню, тоді все опиняється в тунелі, проритому технікою
для масового вбивства в першій, другій світовій війні, з рівними стінами, зазубринами від ракет,
від ковшів, в цьому тунелі час відсутній, або він найшвидший у всесвіті, неможливо швидкий час перетворення живого в неживе, в неможливих масштабах.
Це гудіння землі перекривають потім дзвоном глорифістичних пам'ятників, ритуалів, але вони
не заглушують гудіння того, що не було враховано і не сталося, вони скоріше своєю величезною вагою прискорюють надлом тонкого шару землі, що відділяє життя від нежиття.

Катастрофа це машина часу, або четвертий вимір, з широким-широким чорним тонелем неврахованих, врахованих і забутих, врахованих і придуманих.

В цьому тунелі люди проривали маленькі бокові ходи, вони з кривими маленькими стінками, не такі, як промисловий вбивчий тунель, там на стінах можна побачити сліди рук, записи, маленькі речі,
це як камери печерських старців в Лаврі, як простір в війні, який зараз пробурює в ручну Стас Туріна, або Катя Лібкінд, або Ася Баздирєва, або Данііл Задорожний, Женя Белорусец, Олексій Кучанський, Настя Теор, та багато інших.
Пауль Целан, Марк Шагал, Анна Франк пробурили ці камери як маленькі сховки від відсутності часу в промисловому тунелі, можна посидіти рядом з святим або святою, і покласти руку на мощі, щоб винайти простір життя в смерті, винайти щось, що смерть не може забрати, щось, щоб змогти закрити цей тунель, адже він стає все ширшим з кожним століттям, і загрожує знищити все, окрім себе.

Катерина Лисовенко (1989 р.н у Києві). Отримала класичну художню освіту в Одеському художньому коледжі ім. М.Б. Грекова, потім в НАОМА. Художня мова мисткині починалася з успадкування соцреалістичної традиції, яка згодом трансформувалася у процес активного переосмислення контексту. У своїй практиці Катерина звертається до досліджень теми влади і ідеології, а також перехідного стану від радянського до сучасного.
В її роботах часто виникає образ жертви, не має значення яку тему вибирає художниця — домінування художньої академії, правого насильства, релігійного гноблення або харасмента. Виставка в галереї BWA це результат резидентури мисткині та пряма реакція на жорстокість російського нападу на Україну.

Prace na wystawie:
1. Ogrody smutku, 2022, akryl na płótnie
2. Ogrody smutku, 2022, akwarela na papierze
3. Zmartwychwstanie, 2022, akryl na płótnie
4. Niezgoda, 2022, akryl na płótnie
5. Twoje słowo - dziecię matki twej, 2022, akryl na płótnie

dokumentacja ekspozycji